Всю душу Людмила вкладала у своїх двох синів, які були її опорою, її гордістю. Були… Бо їх у неї забрала клята війна. Синам Людмили було лише по 24 роки.

Людмила – чарівна жінка з ніжною посмішкою. Вона дуже любить дітей, і улюбленій справі – вчителюванню – віддала 30 років свого життя.

«З самого дитинства я виховувала своїх дітей так, аби вони були добрими, чуйними, - розповідає Людмила. - Щоб вони поважали людей і любили свою Батьківщину. Тому навіть не стала на заваді, коли старший син Іван пішов захищати Україну під час окупації росією українського Донбасу та Криму. Він служив у 25-й окремій повітряно-десантній бригаді Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Так сталося, що у грудні 2015 року він помер від хвороби. Молодший син Артем, також пішов по стопах старшого брата – у 2014 році призвався до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України. У грудні 2017 року загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині – підірвався на розтяжці».

Жінку підтримують друзі Артема, і тільки нещодавно їй розповіли як він загинув. Хлопець служив в підрозділі розвідки. Під час виконання бойового завдання в районі Верхньоторецького Донецької області він підірвався на розтяжці і втратив обидві ноги. Бувши тяжко пораненим, він зумів викликати допомогу, завдяки чому двоє розвідників – його побратими залишилися живими. На жаль, Артема врятувати не вдалося, він стік кров'ю до прибуття допомоги.

Людмила дуже тяжко пережила втрату обох синів. Весь час вона віддавала роботі. Говорить, саме школа допомогла їй пережити втрату своїх дітей. «Коли заходиш до навчального закладу, де учні, вчительський колектив – це трошки відволікало. Тут забуваєш про все погане, одним словом живеш шкільним життям, - розповідає Людмила. – Але я все одно відчувала, що маю щось зробити заради пам’яті своїх хлопчиків. Тому у 2021 році я призвалася до лав Державної прикордонної служби України».

До повномасштабного вторгнення рф в Україну жінка проходила службу в одному з прикордонних підрозділів, що дислокувався на півночі області, наразі служить в іншому прикордонному підрозділі. Говорить, що тепер відчуває себе ще більш потрібною, бо разом з іншими військовими наближає таку очікувану всіма українцями Перемогу. Вона це робить заради своїх онуків, яких у неї двоє, та учнів, які постійно підтримують зв’язок з улюбленою вчителькою.

«У мого Артема залишилося двоє дітей. Коли він загинув, його синам було три роки й вісім місяців відповідно. Я, як могла, допомагала його дружині у їх вихованні. Також я розумію, що й мої учні мають рости у вільній незалежній країні. Тому всі, хто мене оточує, позитивно сприйняли моє рішення бути військовою. Учні постійно говорять, що пишаються мною», - каже прикордонниця.

Минулого року Людмила отримала орден Матері від Дружбівської міської ради, де вона народилася, жила і працювала. Говорить, що це дуже важлива для неї нагорода. Вона є підтвердженням того, що жінка виховала своїх синів патріотами Батьківщини, що вони не ховалися за спинами інших, а пішли воювати і захищати Україну.

Службу в прикордонному підрозділі, не дивлячись на постійні обстріли рашистами, складною не вважає, бо користується принципами своїх синів: «Хто, якщо не я?!» Навпаки, каже, що у підрозділі панує взаємоповага, взаємовиручка, взаєморозуміння. Це дуже допомагає і надихає.

А ще її підтримує подруга Наталія, за якою Людмила дуже сумує. До речі, Наталія також прикордонниця. Наразі вони несуть службу в різних підрозділах, але сподіваються, що вже скоро зустрінуться і відсвяткують Перемогу. Вони обов’язково плакатимуть. Плакатимуть від щастя, що долучилися до звільнення України. Плакатимуть від тяжких втрат. Дякуватимуть всім захисникам за їх патріотизм та самопожертву. А ще Людмила обов’язково посміхатиметься своєю чарівною посмішкою. Бо саме такою усміхненою завжди була поруч зі своїми синами-янголами… Тож такою і залишиться заради них.

Про шлях до військової служби, на яку вирішила піти через своїх дітей, Людмила розповіла телерадіокомпанії «Суспільне Суми» напередодні Дня матері, який в Україні відзначають у другу неділю травня.